ШВЕЙЦАРІЯ

 

1. КРАЇНА

Швейцарська Конфедерація, яка більш відома під назвою "Швейцарія" (нім. Schweiz, франц. Suisse, італ. Svizzera), — невелика європейська країна з територією 41 300 км² і населенням майже 7 млн.ч. (1993). Складність утворення та різноманітність населення пояснює існування аж трьох офіційних мов — німецької, французької та італійської. Для двох третин громадян країни рідною мовою є німецька, для 1/5 — французька, для 9% — італійська. Католики і протестанти — головні релігійні групи. Швейцарія — одна з найдемократичніших у світі республік — є конфедераціїєю 23 кантонів, кожен з яких є окремою державою у питаннях освіти. Президент керує країною, закони створює двохпалатний парламент. Політично і адміністративно країна поділяється на три рівні: Конфедерація з центральними органами; 26 кантонів і 3 029 комун, кожна з яких має власне законодавство.

В умовах браку природних ресурсів і надмірної кількості гір з постійно небезпечними обвалами снігів працьовите кількамовне населення Щвейцарії поступово перетворило її у високоіндустріалізовану країну, що здавна спеціалізувалася на точній межаніці та накопиченні й експорті капіталу. І зараз ці два види діяльності роблять приблизно однаковий внесок у валовий національний продукт — один з найвищих у світі в розрахунку на одного мешканця. Країна намагається постійно утримуватися на рівні чи трохи вище світових еталонів якості для всього, що у ній створюється: від годинників і точних верстатів — до шоколаду та ліків. Швейцарія одна з перших почала розвивати туристичну індустрію, ставши світовим центром гірського туризму. Вона серед лідерів у царині відносної вартості експорту, імпортуючт робочу силу (іноземці у 1990 р. складали 27% всього активного населення). Грошова одиниця — швейцарський франк.

 

2. МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Швейцарія має виключно різноманітну і дуже розвинену систему освіти, в якій кожен з кантонів має значно більше влади, ніж нещодавно створене "міністерство освіти" — Федеральне управління з освіти і науки.

Шкілька освіта виникла спочатку у Середні віки у вигляді церковних шкіл. Середні школи датуються періодом Реформації й Контр-реформації, одночасно з ними створений перший університет (Базель - 1432 р, Цюріх - 1525 р., Берн - 1528 р. , а Ж. Кальвін став засновником двох Академій: у Лозанні -- в 1537 р. і Женеві -- в 1559 р.). Подальший розвиток освіти пов'язаний з добре відомими іменами Руссо тв Песталоцці й розширення ліберального і світскього елементу на всіх вищих рівнях освіти. У ХІХ ст. запроваджена обов'язкова середня освіта й належне навчання нових поколінь визнанене надважливим громадським заданням. Усі кантони створили своє освітніє законодавство, головні положення якого збереглися до сьогоднішнього дня. Тому в Швейцарії існує багато (26 кантональних і значно більше комінальних) "систем освіти", а представлене на нашій схемі є результатом значного усереднення. Відміни у тривалості та інших характеристиках освіти між кантонами досить значні. Як приклад на схемі наведена початкова освіта, яка у 4 кантонах триває 4 роки, у трьох — 5 років, а в решті країни — 6 років. Тимчасом на кінець початкового навчання припадає момент селекції, коли майбутнє дитини визначається якщо не цілком, то дуже істотно.

 

Дошкільна освіта у Швейцарії розвинена нерівномірно, краще у франкомовних кантонах, слабше — у німнцькомовних, але по всій території охоплення 5-річних дітей перевищує 90%. Обов'язкова освіта розпочинається з 6 років і триває середньо 10 років, хоч є кантони, де вона довша. Селекція і скеровування дітей у різні типи шкіл чітко виражена вже на рівні молодшої середньої школи, хоч все більше кантонів схиляються до уніфікації цього рівня освіти. Заклади заключного рівня середньої освіти бувають 4 головних типів: 1) 4-річні гімназії, які в минулі часи готували до навчання в університетах лише еліту; 2) "нормальні" школи (4-5 років) виконують завдання наших педучилищ; 3) невелике число загальноосвітніх (3 класи) молодь до короткого трирічного циклу навчання у ВЗО і подальшої вчительської кар'єри; 4) більшість молоді обирає систему профосвіти, яка, як правило, є "дуальною" (учнівством): понад 2/3 часу юнак чи дівчина засвоюють фах на робочому місці, решту часу — у профшколах. Відносне значення усіх цих потоків наочно вказане на нашій схемі.

У вищій освіті домінують за значенням університети. Німецькомовні кантони мають їх 4 (Базель, Цюріх, Берн і Сент-Галлен), франкомовні — 3 (Лозанна, Женева і Нейшатель), один (Фрібург, 1898) розташований на мовній межі між двома найчисленнішими громадами. "Італійська" зона не має вищих навчальних закладів. Пара технічних вищих навчальних закладів (Вища технічна школа в Цюріху, 1854 р.; Федеральна вища політехнічна школа, Лозанна, 1968 р.) доводить число вузів університетського рівня у Швейцарії до 10. Загальна кількість інших післясередніх навчальних закладів перевищує кілька десятків і постійно змінюється. До найголовніших відносять:

— Теологічний факультет у Люцерні,

— Педагогічну школу у Сент-Галлені,

— Інститут вищої адміністрації у Лозанні,

— Університетський міжнародний інститут у Женеві.

Цей список доповнюють: 27 технічних коледжів з 3-річним циклом підготовки інженерів технологів і архітекторів; 10 закладів для підготовки менеджерів, економістів і комерсантів. Є також чимала кількість спеціалізованих закладів післясередньої освіти типу сільськогосподарських коледжів, шкіл перекладачів, консерваторій, театральних та інших мистецьких вищих шкіл чи коледжів. Значна частина неуніверситетського сектора вищої освіти Швейцарії є приватною. Навчання там платне і досить дороге. Частина цих закладів є філіями американських коледжів (йдеться несамперед про ті, що готують з наймодерніших спеціальностей типу програмування, систем сучасного зв'язку тощо). Ліберальне законодавство кантонів не створює особливим перешкод до заснування все нових навчальних закладів. З 1996 р. працює перша вища фахова школа німецького зразка. Заплановано створити 10 таких шкіл, щоб краще забезпечити краіну інженерно-технічними кадрами з близькою до університетською підготовкою.

Вища освіта Швейцарії невпинно розвивається. Контингент студентів збільшився у 4 рази з початку 60-х років, продовужючи зростати. Якість освіти та присуджуважих дипломів визнана міжнародно, а відсоток студентів з розвинених країн у ВЗО Швейцарії чи не найвищий у світі (понад 16%).

© Copyright "Міжнародна освіта", 1998