ЯПОНІЯ

 

1. КРАЇНА.

Японія — невелика за територією (372 200 км² переважно гористої місцевості) доволі густонаселена (близько 130 млн. чол.) острівна країна, що стала другою у світі за обсягом валового національного продукту, хоч брак природних ресурсів зовсім не сприяв цьому досягненню. Серед причин такого "японського чуда" виділимо вміння робити висновки з власних помилок і вчитися у широкому розумінні цього слова. Усім відомі методи підвищення японцями технологічного рівня своєї економіки після Другої світової війни і роль у цьому стрибкоподібного розвитку вищої освіти. Та варто зважити на менш відоме: майже сто років до цього "чуда" після першого "відкриття назовні" острівної імперії нею були встановлені світові рекорди рівня витрат на запрошення викладачів і фахівців з інших країн для навчання всієї нації.

Хоч Японію не можна вважати зразком поширення демократичних принципів від керівництва державою, де й досі спостерігаємо фігуру імператора, до щоденного життя, де звичним є широке втручання керівників фірми чи установи в особисте життя її працівників під приводом "згуртування" для підвищення ефективності праці, вона вже давно перестала бути агресивним пострахом тихоокеанського регіону і задовольняє середні світові стандарти демократизму. Японія входить у нове тисячоліття конституційною монархією, законодавчий орган якої — двохпалатний парламент. Населення рекордно мононаціональне (на 99%), домінують буддізм та синтоїзм.

Валовий національний продукт сягає 2/3 ВНП США і продовжує повільно зростати. Серед експортних товарів переважають машини, обладнання, побутова і промислова електроніка (разом понад 70% вартості), метали і сплави, продукція хімічної та текстильної промисловості тощо. Грошова одиниця — ієна.

 

2. МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ.

Свої перші заклади освіти японські вчені датують VIII сторіччям. Академія для підготовки вищих державних службовців створена у Токіо (тоді — Едо) 1633 р. Указ про запровадження тристадійної освіти з'явився аж у 1872 році. За життя одного покоління рівень освіченості населення майже досяг середнього для тогочасної Європи рівня. За кілька років з'явилося близько 10 університетів, що й досі є лідерами японської вищої освіти. Та пройшло кілька десятків років, доки запозичена інформація була перекладена на японську мову і зрослі покоління професорів створили національні підручники для ВЗО.

Перехід від елітарної до масової освіти відбувся в Японії вже після її поразки у війні, коли енергія і впертість нації були скеровані на розбудову рідного дому, а не на перенесення своїх парканів у найвіддаленіші кутки Азії і Океанії. Основною стала американська модель освіти, яку японці істотно модифікували на основі власного спадку і традицій. За 50-60-ті роки кількість студентів збільшилася в 7 разів, досягнувши 1,5 млн., а обсяг докторських студій — у 215 разів! Японські стажисти заполонили наукові лабораторії більшості ВЗО розвинутих країн світу. Істотну роль відіграла та обставина, що уряд створив дуже сприятливі умови для розвитку недержавного сектора вищої освіти.

Прискорені економічні й технологічні зміни висунули настільки високі вимоги до системи освіти, що японці були змушені постійно її модифікувати, додаючи дедалі новіші типи закладів і вдосконалюючи програми й методи навчання. Стала звичною повна середня освіта тривалістю 12 років для всіх; постійно зростає відсоток молоді, яка навчається в закладах університетського рівня. На схемі вказана головні структурні елементи японської системи освіти.

 

Обов'язкова освіта триває 9 років і розпочинається з віку 6 років. Японська школа передбачає відповідну працьовитість учнів, бо вже у першому класі мінімум 45-хвилинних уроків за рік складає 1 015, а в СШ-1 — 1 050 (тривалістю 50 хвилин кожен). Як відомо, надвечір більшість японських школярів відвідує додаткові (репетиторські) заняття у закладах різної підпорядкованості. Наслідком є успішне складання вступних екзаменів у старшу СШ-2, яка охоплює понад 90% вікового контингенту. За навчання в СШ-2 необхідно платити, як і за підручники та інший навчальний матеріал. Не дивно, що в цих умовах чимало учнів обирають для навчання приватні заклади.

© Copyright "Міжнародна освіта", 1998