ГРЕЦІЯ

 

1. КРАЇНА

Жартують, що у Греції "є все", але більше підстав стверджувати, що в її історії теж "було все". Звільнившись від майже 400-річної оттоманської неволі, рухатись від домінації сільського господарства вона розпочала лише з 1950 р, а демократичний лад у ній утвердився і зовсім недавно.

Грецька Республіка (Греція) займає 131 944 км² порізаного безліччю заток півдня гористого Балканскього напівострова, а також більшість островів Егейського моря. З 10,3 млн. населення (1993 р.) понад 95% складають греки. Сільські мешканці — 1/3 загалу, ще одна третина сконцентрована в столиці Афінах. Домінує православна церква. Керівник країни — президент, законодавчі функції виконує однопалатний парламент. Найбільші партії: Грецький соціалістичний рух (PASOK), Нові демократи, Ліва коаліція, комуністи, "Політична весна".

За недовгий час нормального розвитку і прилучення до Європейського Сюзу Греція перетворилася в індустріально-аграрну країну, хоч відносний рівень її ВНП все ще істотно поступається середньому для Західної Європи. Греція має один з найбільших у світі торгових флотів, швидко розвиває індустрію туризму. Експортує продукцію сільського господарства і легкої промисловості, цемент та деякі первинні продукти. Грошова одиниця — драхма.

 

2. МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Зі зрозумілих історичних причин нормальну систему освіти Греція стала розвивати з часу незалежності, тому найстаріший Афінський університет заснований у 1837 р.

Тривалий час середня освіченість населення лишалася низькою. Період справді прискореного розвитку системи освіти припав на 60-70-ті роки ХХ сторіччя, а демократичне освітнє законодавство з'явилося ще пізніше.

Рівень централізації управління освітою в Греції — серед найвищих у Європі. Практично всі функції і права належать Міністерству освіти і релігій. Зрозумілою для нас проблемою і певною особливістю її системи виховання та навчання є розрив між гарними і нездійсненними цілями, які спираються на соціалістичні теорії, та суворими реаліями сьогодення, коли життя примушує надавати дітям конкретні знання і вміння, а не безмежно "розвивати творчу особистість". Не дивно, що система освіти Греції перебуває у постійному розвитку та поліпшенні. Сучасна її структура показана на нашій схемі.

Греція має 9-річну обов'язкову освіту, яка розпочинається для дитини у віці п'яти з половиною чи 6 років. Дошкільна підготовка розвинута недостатньо. Тривалість навчання у початковій школі — 6 років, близько 7% дітей вчаться у приватних школах. Нижчий рівень середньої школи (гімназія) передбачає три роки навчання. Приватних гімназій мало, там вчаться 4% дітей. Цей рівень закінчують ледь більше 80% 15-річних, але цей показник постійно підвищується. Посилення вимог та щотримісячні вимірювання досягнень разом із запровадженням мінімуму оцінок приводять до відносно великої кількості другорічників.

 

Заключний рівень середньої школи з безекзаменаіційним прийомом також трирічний. До вищої освіти готують кілька видів ліцеїв: загальні, технічно-професійні і полівалентні. Найбільший контингент мають загальні ліцеї, у яких диференціація передбачена лише у випускному класі. Чимало учнів відвідують поза часом школи приватні підготовчі заклади для підвищення своїх шансів на конкурсних екзаменах. Складають їх приблизно половина ліцеїстів. Понад четверть дітей навчається у двохрічних профшколах, які скеровують свій контингент у систему учнівства.

Перехід у вищу освіту, де бракує місць усім бажаючим, висококонкурсний, а перебг та умови іспитів постійно змінюються. Проводяться вони в один час централізовано під контролем міносвіти принаймні з 4 предметів.

Вища школа Греції суто державна (приватні ВЗО заборонені Конституцією). У 1994 р. було 18 університетів, а також 14 технологічних інститутів, які приймають третину всіх студентів країни. Середина 90-х років відзначена черговою перебудовою вищої школи. Передбачено удосконалити всі програми, створити великий заочний (відкритий) університет, розширити бібліотеки та застосування інформаційної електроніки, збільшити кількість програм докторантури тощо.

© Copyright "Міжнародна освіта", 1998.